Не було більше ліпшого неба Не було більше ліпшого сонця Не було вже ніколи такого нормального світу Який був тоді, коли він був ше малий Життя йому відрізало крила Брехати і мовчати навчило Життя його мозгами крутило, як хтіло І скоро він був вже не він Заклеєними вухами слухав Не свої мав приклеєні руки Сліпими не своїми очима Дивився про себе не своє кіно-о-о В кіно нічо не можна міняти Ту правду не можливо не знати І вже йому не хтілося спати Бо снилися кимось придумані сни А рідні сни засипало снігом Той поїзд треба було спинити І то єдине, шо він сам міг зробити І з метою зупинити той поїзд Ногами пішов на залізну дорогу, ліг спати і вмер Ліг спати і вмер Ліг спати і вмер Ліг спати і вмер Ліг спати і вмер