Багато-гато років, як я був дуже малий Всі риби жили в небі, а дерева - в воді А я ходив до школи на високій горі І люди були добрі, я був дуже малий Багато-гато часу і немало вина Старі, сухі дерева догоріли дотла Нема кого питати, де я маю піти? Не хочуть говорити мої мудрі птахи Земля собі летіла - осінь, літо, зима І небо там висіло, де вже нині нема Я можу набрехати і лишитися сам Я можу написати і забути слова Ходили мої ноги, а не видно слідів Робили мої руки всьо, шо я захoтів Дивились мої очі, але їх вже нема Колись ше мої губи говорили слова О-о-о, мудрий, бо німий (мудрий, бо німий) О-о-о, мудрий, бо німий (мудрий, бо німий) Мудрий, бо німий (мудрий, бо німий) Мудрий, бо німий (мудрий, бо німий) Я не хочу того всього за собою забирати І не можу вже ніколи нові гори малювати Плакати не час - ніхто не хоче того знати Тільки сльози будуть довго свої знаки малювати Плакати не час - гаряче море тихо впало Я лишився на піску і там, де граби повмирали Не чути наші кроки, там нема чого ходити Я лікарства не шукаю, бо ним можна отравитись О-о-о, мудрий, бо німий (мудрий, бо німий) О-о-о, мудрий, бо німий (мудрий, бо німий) О-о-о, мудрий, бо німий (мудрий, бо німий) Мудрий, бо німий (мудрий, бо німий)