Скільки печалей і скільки морок І ти вже не можеш ступити крок І вже зупиняєш серце, рахуючи втрати І так нам бракує добрих вістей В країні, в якій так багато дітей Знають як варто жити й за що помирати Та клітка для птаха така тісна І легко дається нам кожна весна І час обривається вранці відлунням прибою По нас залишаються радість і сміх Любити – це значить бути для всіх Вірити – значить уміти вести за собою Знову горять, горять мости і зводяться стіни Але тримають нам горішні основи Діти, які які поросли у небо країни Діти, що стали нам продовженням мови Діти в небо проросли, вони прагнули літати Таку долю прописав їм десь несправедливий автор Ті, кого нема сьогодні, скажуть всім про себе завтра Ніби фініш, але знову починається зі старту Цей шлях. А скільки ж всього треба пережити їм Щоб блукаючи по світу вони скрізь були своїми І якими бути треба, щоб навколо розуміли Чому в вухах є шум, чому чорне вже не біле І вогонь. У серцях вогонь, у очах вогонь За вікном вогонь, все чуже навколо свого І скільки в небі журавлів шукають прихистку весною Скільки душ восени вони забрали із собою в небуття Що то є життя, в чому його кошт Більше сльози не течуть просто очі залив дощ Він може змиє бруд сухий, змиє попіл до кінця Але не змиє слід історії з молодого лиця Знову горять, горять мости і зводяться стіни Але тримають нам горішні основи Діти, які які поросли у небо країни Діти, що стали нам продовженням мови Знову горять, горять мости і зводяться стіни Але тримають нам горішні основи Діти, які які поросли у небо країни Діти, що стали нам продовженням мови