В абетці моїй стало більше літер
У тижні моєму все менше днів
Приходиш, як сонце, зникаєш, як вітер
І я не встигаю всього, що хотів
І я не встигаю всього, що хотів
І я не встигаю вловити, сказати
І я вистигаю, як кинутий жар
Ти числа мої очищаєш від значень
Ти ноти мої вимиваєш дощем
Тебе я не знаю, не чую й не бачу
А лиш відчуваю, як внутрішній щем
Баста!
А, може, баста!
Може, баста!
А, може, баста!
Тривожна і вперта, свавільна і дика
Болотяні трави — то сестри твої
З тобою я чуюсь не чоловіком
А краєм дороги, чи краєм землі
Краєм дороги, чи краєм землі
Чекаю на милість, чигаю на здобич
Черкаючи строфи і сірники
Я сам вже не знаю, що можу і хочу
І скільки усе протриває іще?
І тільки так гостро щодня і щоночі
Тебе відчуваю, як внутрішній щем
Баста! (Ба...)
А, може, баста! (Може)
Може вже, баста! (Може, баста!)
А, може, баста!
Може, баста!
Може вже, баста!
Баста! (Баста!)
