Сімдесята ніч тої осені Вбила всі мої серцеві принципи Підняла з землі ноги втомлені І до неї, до неї магнітами А її любов – то вона й вона Дві Венери з рожевими мітками І зав'язані, як одна й одна Тіла теплого нитками, нитками Сімдесятий дощ тої вулиці Змив усі мої душевні правила Я украв її, все відбулося І даремно капканів наставила Я покажу їй, де цвіте любов Як віками творили нове життя Але правда ця накриває знов: Не моя, не моя, вона не моя Плюс не віре в мінус, протилежність не закон Де рожеві діви лижуть цукор заборон Заливає стіни диким медом і вином Де рожеві діви лижуть цукор Сімдесятий лист тої повісті Білим, білим лишився, незайманим Тільки краплями моєї совісті І снігами ілюзій завалений Плюс не віре в мінус, протилежність не закон Де рожеві діви лижуть цукор заборон Заливає стіни диким медом і вином Де рожеві діви лижуть цукор Заливає стіни диким медом і вином Де рожеві діви лижуть цукор