Люди так подібні на попіл Білі ззовні і чорні, коли розітреш Вони, мов риба, пірнаають кожен в свою безодню І падають вниз, безодня ніколи не мала меж Дивний світ, я знаю, ти просто не зміг З'явитись знікуди, щоб стати тим, чим ми є Падіння — зневіри плід, від падіння врятує політ Я знаю, що мушу, та що мушу — не знаю Щойно зліта увись, одразу сповзаю униз А правда так подібна на казку Можеш — візьми, а не можеш, просто прийми Себе так шкода завжди залишати її в моїй ласці І сонце сліпить очі, і не вистачає пітьми А ми просто фрагменти в безмежному просторі світу Ми з'явились щоб зникнути у конкретний момент Життя таке коротке, таке багато встигає змінитись Залишив по собі чистим бодай свій короткий момент Що стало трохи ліпше, світ може бути іншим І нехай не для нас, та стане трохи світлішим Трохи світлішим, іншим, ліпшим І нехай не для нас, та стане трохи світлішим Трохи світлішим Люди так подібні на попіл Білі ззовні і чорні, коли розітреш Вони, мов риба, пірнаають кожен в свою безодню І падають вниз, безодня ніколи не мала меж